К белорусам

Завершує наукову частину часопису видрукувана посмертно з рукопису стаття відомого білоруського історика й політичного діяча, одного з організаторів Білоруського Народного Руху Михася Ткачова, який помер у жовтні 1992 р. (публікації передує некролог Віталя Скалабана і Михася Чернявського). Дослідження покійного фахівця з історії замкового будівництва та організації міської оборони Білорусі, книги якого, на жаль, майже невідомі українському читачеві, має назву „Війна Росії з Річчю Посполитою 1654-1667 pp.” Висловлюючи цілком новий погляд на події, здавалося б, добре вивчені, історик блискуче продемонстрував, як власне виглядає філігранний білорусоцентризм у баченні минулого. Події 1654 p., коли за півроку Росії вдалося захопити 33 замки і встановити окупаційний режим на значній частині білоруської території, висвітлені з жорсткою об'єктивністю. Оповідаючи про дволичну” демагогію російської політики, Ткачов без прикрас змальовує і внутрішню слабкість неготового до війни Великого князівства Литовського, і проросійські ілюзії частини православних низів, і закутковий егоїзм шляхти. Жваво описані епізоди героїчної оборони Смоленська, Полоцька, Вітебська, Гомеля та інших міст переконують у логіці об'єднання вчорашніх антагоністів – білорусів, поляків та євреїв – перед лицем спільної зовнішньої небезпеки.

Несподіваним для українських істориків, схильних глорифікувати козацькі походи як незмінно „визвольні”, буде погляд на участь Богдана Хмельницького у дипломатичній підготовці до війни та оцінка дій полків Івана Золотаренка на білоруській території, зокрема – при облозі Гомеля та винищенні населення Свіслоча, Чечерська, Річиці, Стрішина, Жлобина. Нарисова стилістика статті не завадила Ткачову наповнити її об'ємним фактологічним матеріалом, завдяки чому .в читача складається цілісне уявлення про трагічний для Білорусі 1654 p., коли великі маси населення були винищені або ж вивезені в полон, а захоплені міста зазнали непоправних матеріальних втрат. Усе це дає підстави оцінити працю М.Ткачова як окрасу першого випуску „Білоруського історичного часопису”.

 

в читача складається цілісне уявлення про трагічний для Білорусі 1654 p., коли великі маси населення були винищені або ж вивезені в полон, а захоплені міста зазнали непоправних матеріальних втрат.

 

(смущенно) да я, как-то, по-немецки — никак...

 

О розводехъ малъженьскихъ передъ судомъ духовнымъ. [1] Тежъ уставуемъ, ижъ розводъ малъженьский, кому бы до того спору и розницы приходило, маеть быти водлугъ права хрестияньского кождымъ особамъ нигде инде, одно передъ судомъ духовънымъ ихъ набоженьства. [2] И естли мужъ зостанеть виненъ з розсудку права духовного, тогды жона зостанеть на оправе, отъ него описаной, яко вышей о томъ естъ постановлено; [3] a пакъ ли бы жона винъна найдена, тогды внесенье и оправу свою тратить. [4] А ведъже естли бы былъ розводъ за слушнымъ доводомъ для кревности, ижъ се малъженьство въ неведомости кревности стало, албо для инъшыхъ причынъ, которые бы ся передъ правомъ духовнымъ показали, ижъ бы слушный розводъ мелъ быти, тогды пры розводе привенокъ при мужу, а внесенье при жоне зостати маеть. [5] Але на росправу судовную межы такими розведеными около вена маеть судъ духовный, выписавъшы правдиве и верне причыну розводу, отослати ихъ до суду належъного светъского въ томъ повете, где тое именье веновъное лежати будеть, [6] a врядъ светъский розсудокъ свой о томъ промежку нихъ водлугъ науки сего Статуту вделати, а по томъ и отправу водлугъ права учинити будеть повиненъ.

 

Собственно это там и обсасывают, знакомый язык?

 

И Василь Быков жил в Германии...

 

А не в Финляндии ли часом?